Назва “гердан” походить від тюркського gerdan – шия, і тут все логічно. У ХІХ ст. їх носили як чоловіки, так жінки були як у кутовому варіанті, так і стрічки на шию і призначалися для хрестиків або оберегів у вигляді ікон. “Вона нанизувала ґердан! Дрібнесенькі, як мак, кришталь-ці насилювала на шовкові ниточки… Звільна, спокійно, рівно насилювала різнобарвні самоцвіти…” – писав Марко Черемшина в однойменній повісті.
То навіть тоді традиційні українські прикраси робили з бісеру? І як він потрапив до України?
Бісер як матеріал для прикраси кочував із Єгипту та Індії спочатку до Європи. Промисел шліфування бісеру був сконцентрований у Богемії, це сучасна Чехія, бісером від туди майстри користуються досі. Через Угорщину ця дивина потрапляє на західну Україну, і вже у ХХ ст. жіночі прикраси з бісеру входять у моду по всій території країни. Та з поширенням назва гердану зазнає деяких змін, так на Поділлі стала більш поширена назва згарда або гарда, а у центральних регіонах лучка (тобто з’єднувати).
Який вигляд гердан має сьогодні?
Зараз форма цієї прикраси має безліч варіацій, традиційна кутова форма вже здається незвичайною, а гердани злитої форми популярніші. У формі краватки або у варіації з намистом або низкою бісеру завоювали серця своєю яскравістю та зручністю. Якщо раніше традиційними були рослинний та геометричний орнамент, та зараз майстри зображають на свої прикрасах птахів та тварин, пейзажі рідних регіонів та казкові сюжети, та все що заманеться. Сучасні тренди відзеркалюються і в традиційних українських прикрасах, що дає можливість і сьогодні носити гердан який став популярним ще у ХІХ столітті.