Гортаючи сторінки онлайн магазинів з бісером у мене виникло питання, а де і як брали матеріали на прикраси раніше, звідки привозили матеріали яких у нас немає. Тому пропоную зробити невеликий екскурс у минули та на прикладі найпопулярніших українських прикрас дізнатись де брали матеріали на них.
Перше питання та неочікувана відповідь. Шедеври скіфських ювелірів виготовляли із Закарпатського золота, а саме у Мужіївському родовищі, так це єдина копальня в Україні, але вона була. Також золото купували у греків які тоді проживали на узбережжі.
Наступний крок до намист з натурального каменю. Те що бурштин видобувають у нас звісно відомо усім, а що такий камінь як гранат видобували на Поділлі та Закарпатті мене здивувало. Слобідське родовище гранату, що знаходиться у Вінницькій області, було основним, та у 2020 році відновило свою роботу.
Найпопулярнішим імпортним намистом було з коралів та перлів, його привозили з узбережжя Червоно та Середземного моря, основним імпортером була Венеція.
Звідти ж прийди і перші скляні намистини з муранського скла, а згодом в Чехії було розпочато промислове виробництво бісеру, що значно здешевило його і бісерні прикраси почали набирати популярність. Також були поширені дуті скляні намистини які робились і у нас їх називали “лускавками”.
Оскільки усі вище перелічені матеріали на ті часи були досить коштовними і одягались не кожен день, а прикрашати себе українські жінки любили завжди, для прикрас застосовувались і стрічки, нитки, намистини з глини та дерева.
Не менш популярними були намиста з монет, їх називали сабли, шлести або згарди, та багато інших назв в залежності від регіону та матеріалу самих монет. Звичайні монети, або виготовлені спеціально золоті, сріблі чи навіть з міді та заліза вони кріпились на шкіряному ремінці чи дротику.
Зараз деякі матеріали прямують до нас зі сходу, видобуток деякий зберігся та чеських бісер не втратив свої популярність.